Сьогодні свято святого рівноапостольного князя Володимира Великого

Славить Рим Петра і Павла, через яких увірував у Христа Ісуса, Сина Божого; Асія, Ефес і Патмос – Івана Богослова; Індія – Тому; Єгипет – Марка; кожна країна, місто і народ шанують і славлять своїх наставників, які навчили їх християнській вірі. Святий апостол Павло заповідає нам: «Пам’ятайте наставників ваших, котрі проповідували вам слово Боже, і… наслідуйте віру їх» (Євр. 13, 7). Слухаючи заклик святого апостола Павла, ми славимо свого просвітителя і хрестителя Руси-України, святого рівноапостольного великого князя Володимира.

Якщо поглянемо вглиб історії, то побачимо, що християнська віра не була чимось новим для нашого народу. Давнє передання каже нам, що першим апостолом Київської Русі був св. ап. Андрій Первозванний, який побував на київських горах і прорік, що ця земля стане християнською. Також маємо історичну певність, що на нашій землі вже з першого століття проповідувано Христову науку святим Климентом Папою Римським, який закінчив своє трудолюбиве мучениче життя на українській землі. Його нетлінна мироточива голова знаходиться у Києві, в Печерській Лаврі. Також його мощі в історії нашої Церкви відіграли дуже важливе значення, бо, власне, цими мощами благословляли Київських митрополитів на митрополиче служіння. В ІХ ст. на слов’янських землях проповідували євангельське вчення святі брати Кирило і Методій. Київські князі Аскольд і Дир ще у 867 р. прийняли світло Христової Євангелії і підписували свої договори християнськими іменами. Бабуся св. Володимира, св. княгиня Ольга, охрестилась ще у 947 р. Проте це були тільки паростки християнства. Розрослось воно на наших землях у буйне дерево, що зродило численні плоди святості, саме завдяки св. Володимиру Великому. Ось чому ми так урочисто звершуємо його пам’ять.

980 рік став початком кардинально нової епохи в історії Київської Русі. На князівський престол зійшов князь Володимир Святославович (його також називають Великим). Володар великої держави, до складу якої входило близько 20 різних племен, розумів необхідність радикальних змін, які б змогли забезпечити порядок та стабільність у державі. Князь зрозумів, що потрібно знайти щось, що змогло б об’єднати усе населення держави. І цим «щось» мала стати релігія.

Правитель постав перед вибором релігії. На шалях терезів опинились поганство і християнство. Будучи мудрим політиком, Володимир зробив вибір на користь християнства. З другої половини ІХ ст. проголошення християнства наближалось до кордонів Володимирової держави. У 864 році християнство прийняла Болгарія, 928-935 рр. – Чехія, 962-992 рр. – Польща. Було очевидно, що тільки прийнявши християнство, його держава може стати їхнім рівноправним партнером у Європі. Крім того, ймовірно, на вибір онука вплинула бабуся – княгиня Ольга, яка брала активну участь у його вихованні. Княгиня Ольга у 955 році прийняла хрещення і навіть здійснила спробу охрестити Русь, але ця спроба була невдалою. Християнство не було чимось новим для населення Київської Русі. З далеких часів воно приходило різними шляхами: з грецьких колоній, з Балканського півострова, з Хозарського каганату, з Великоморавської держави. Існує низка фактів, які свідчать, що уже в ІХ ст. в Києві існувала громада християн. Сам Володимир прийняв хрещення згідно історичних даних, ймовірно, у 987 році. Звичайно, насправді все не виглядало так ідеально. Митрополит Іларіон писав: «аще хто й не любовію, но страхом повєлєвшого крещахуся, понеже бє благовіріе єго со властію спряжено». В усякому разі, прийняття християнства в Києві пройшло легше, ніж на периферіях держави, де ще довгий час поклонялися поганським божкам. Багато поганських звичаїв перейшли до християнства, утворюючи так зване «двоєвір’я». В 980 р. у розпал війни між братами, Володимир пішов на Київ, в якому княжив його старший брат Ярополк. Перемігши брата, Володимир розпочав керувати в Києві. Він завоював Галичину, упокорив в’ятичів, воював з печенігами, поширив межі своєї держави від Балтійського моря на півночі до ріки Буг на півдні. У нього було п’ять дружин і багато наложниць. На Київських горах він встановив бовванів, яким почали приносити людські жертви. Тоді загинули за віру в Ісуса Христа варяги Федір та Іван. Обставини їхньої смерті вчинили на Володимира сильне враження, і він почав сумніватися в правдивості язичницької віри.

На запрошення князя в Київ приходили проповідники з різних країн: посли від болгар-мусульман, які жили за Волгою, німці-латиняни, юдеї та греки. Князь розпитував про їхню віру, і кожний пропонував йому свою віру. Але найефективніше враження справив на нього грецький проповідник, який на закінчення своєї бесіди показав йому картину Страшного суду. За порадою бояр Володимир послав десятьох мудрих мужів, щоб випробувати на місцях цих проповідників і визначитися чия віра краща. Коли руські посли прибули до Константинополя, то пишнота Софійського храму, стрійний спів придворних співаків і урочистість патріаршої служби зачепили їх до глибини душі: «Ми не знали, – казали вони потім Володимирові, – на землі ми стояли, чи на небі». А бояри відразу йому зауважили: «Якби грецька віра не була кращою за інші віри, то не прийняла б її твоя бабуся Ольга – наймудріша з людей».

Володимир вирішив охреститися, але не хотів підпорядковувати Русь-Україну грекам. Тому незабаром, після повернення послів, Володимир пішов війною на греків і захопив Херсонес. Звідси він послав послів у Царгород до імператорів Василя та Костянтина з вимогою руки їхньої сестри, царівни Анни. Ті відповіли йому, що царівна може бути дружиною тільки християнина. Тоді Володимир оголосив, що бажає прийняти християнство. Але перш, ніж наречена прибула в Херсонес, Володимир був уражений сліпотою.

В такому стані, подібно до апостола Павла, він пізнав свою духовну неміч і приготувався до великого таїнства відродження. Царівна, що прибула в Херсонес, порадила йому поквапитися з хрещенням. Владимир охрестився (988 р.) і був названий Василієм. При виході з купелі, він прозрів душевними й тілесними очима і з надміром радості вигукнув: «Тепер я пізнав правдивого Бога!» Вернувшись до Києва в супроводі корсунських і грецьких священиків, Володимир насамперед запропонував охреститися своїм дванадцятьом синам, і вони охрестилися в одному джерелі, відомому в Києві під назвою «Хрещатик». Слідом за ними охрестилося багато бояр. Тим часом Володимир приступив до винищення бовванів, і головний з них ідол Перун був прив’язаний до кінського хвоста, з наругою стягнутий з гори й кинутий у Дніпро. Після повалення ідолів проголошувалася народові Руси-України євангельська проповідь. Християнські священики збирали народ і наставляли його у святій вірі. Врешті, святий Володимир оголосив у Києві, щоби всі мешканці, багаті і вбогі, з’явилися в певний день на ріку для прийняття хрещення.Так почалося хрещення Київської Русі Кияни поспішали сповнити волю князя, міркуючи так: «Якби нова віра не була кращою, то князь і бояри її б не прийняли». Крім хрещення народу Руси-України, князь провів ряд важливих для розвитку держави реформ. Зміни торкались не лише управління, а й освіти, науки, культури.

Сьогодні, коли Церква заносить молитви до Бога за посередництвом святого Володимира, варто кожному з нас пригадати момент свого хрещення. Яке місце у нашому житті посідає віра в Ісуса Христа? Чи наш статус «християнин» є лише формальністю? Важливо зазначити, що князь Володимир Великий підтримував стосунки із Апостольською столицею і про це існують «відомості на основі літописного збірника – так званого Ніконівського, або Патріаршого літопису. Там згадується про посольство від Папи Івана XV до князя Володимира в 988 році… В 991 році знову прибули до Володимира у Київ папські посли. Літописець розповідає, що князь прийняв їх дуже врочисто…». З цього можемо зробити висновок, що хрещення було важливим моментом й залишилося до сьогодні, тоді у Русі, а тепер в Україні. І ми завдячуємо святому Володимирові за його рішучий та правильний крок, котрий він зробив і в своєму житті, покинувши завойовницький стиль і в житті всього руського народу, приводячи його до хрещення. Тому радісно повторімо з побожним автором Ірмос із Утрені на честь св. Володимира: «Сьогодні ангели Божі радіють на небесах у пам’яті твоїй святій; бо ти спас нас від усякого лукавства, і від жертв бісівських визволив безліч людей твоїх і всю землю нашу». Що ж дала християнська віра князю Володимиру і країні нашій? Грішний і буйний поганин Володимир став натурою богобоязливою. Його навернення до Христа було справжнє, інтимне, глибоке. Перетворення його характеру і розрив з гріхом були дивовижні. «Обріл еси безцінний бісер Христа, ізбравшего тя, яко второго Павла, і отрясшого сліпоту во святій купелі, душевну вкупі и тілесну», – співає про нього Церква. Свята віра змінила Володимира, допомогла йому почути слово Господа, сказане царю Навуходоносору пророком Даниїлом, і за словом цим впорядкувати своє життя: «Спокутуй гріхи твої правдою і беззаконня твої милосердям до бідних» (Дан. 4, 24).

Милостиня до людей дала йому велику сміливість перед Богом як постійному рабові Христовому. У цьому переконують нас слова Святого Письма: «Милість підноситься над судом» (Як. 2, 13); «блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть» (Мт. 5, 7); «хто навернув грішника з облудного шляху, спасе душу від смерті і покриє безліч гріхів» (Як. 5, 20). Якщо Господь Бог віддячує так за навернення однієї людини, то яке блаженство знайшов князь Володимир за хрещення цілого народу! Адже він не тільки сам навернувся до Христа, але як князь і вождь, піклувався про навернення свого народу. Від нього, як від полум’я, запалилися вогні віри в серцях його людей. Віра очистила народ від грубої омани ідолопоклонства, змінила звичаї людські. В християнській вірі – джерела нашої вітчизняної культури. Віра заклала основу нашої писемності, живопису, архітектури. Князь Володимир був великим цього світу, мав потужну владу, але напевне відчував, що для того, щоб його держава була міцною, вона має стояти на міцному фундаменті. Сьогодні можемо тільки здогадуватись, наскільки непростим був його шлях у пошуках цієї духовної основи. Піснеспів сьогоднішнього свята святого Володимира, князя Київського каже, що він був «як купець євангельський, що шукає доброї перлини». Літописне передання розповідає нам, що він розглядав різні релігії, поки переконався, що має охрестити свій народ і себе у Христовій вірі. І одного разу, зробивши свій вибір, «знайшовши дорогоцінну перлину – Христа», св. Володимир прикладом власного життя та поведінки явив переображаючу силу Христової Євангелії. Господь виявив на ньому чудо, яке творить з людьми свята віра. Церковна традиція розповідає нам, що він кардинально змінив спосіб свого життя і з грішного і жорстокого поганина перетворився на богобоязливого християнина. Не випадково пісне спів сьогоднішнього свята називає його «другим апостолом Павлом».

Св. Володимир Великий і сам пережив власне Хрещення як духовне свято, і зі своїм народом захотів поділитися радістю від того що знайшов, внаслідок своїх духовних пошуків. Від святого Володимира, як від світильника, запалилися свічі віри в серцях наших предків. Віра очистила їх від омани ідолопоклонства і просвітила Христовим благовістям. Християнські цінності, які він прийняв, стали вирішальними у житті нашого народу на багато століть уперед. Християнська віра заклала основи нашої культури, писемності, мистецтва, архітектури; розвинулись церковні структури, чернецтво, місійна діяльність, політичний устрій… Наша християнська віра стала наріжним каменем українських сімейних, родинних цінностей і традицій та фундаментом нашого громадського життя і суспільної моралі. Віра, яку Господь дарував нашому народу через рівноапостольного князя Володимира, принесла достойні плоди Духа – багатьох святих і праведників.

Слова Євангелії «блаженні милостиві» глибоко запали в душу святого князя Володимира. Він щедро роздавав милостиню своїм підлеглим. У дні церковних свят, які князь проводив у християнській радості і любові, у нього готувалися три трапези: перша – для духовенства, друга – для жебраків і вбогих, третя – для себе, бояр та військових. Піклуючись про бідних, творячи добродійство тим, хто цього потребує, даючи притулок подорожнім, пом’якшуючи кару злочинцям, князь Володимир незабаром отримав усенародну любов, а люди заслужено почали лагідно називати його «Володимир – Красне Сонечко» (це ім’я і століття пізніше зберігалося за ним у народних піснях). На виконання християнського обов’язку миротворчості, святий Володимир припинив військові дії і цілковито віддався турботам про мирне влаштування держави. Щоби забезпечити себе від набігів кочовиків і захистити кордони Руси-України, святий князь Володимир побудував у державі дуже міцні фортеці.

Святий рівноапостольний князь Володимир намагався пізнати Бога. Що ж таке богопізнання? Людині властива тяга до пізнання – розумом і почуттями ми пізнаємо навколишній світ. А як же пізнається Бог? Чи є розум настільки ж вирішальним чинником у богопізнанні? Досвід підказує, що ні. Звичайно, розум у богопізнанні присутній; бо іноді за допомогою розуму відчиняються двері назустріч Богові. Але пізнати Бога тільки розумом та силою інтелекту неможливо і ніякої залежності богопізнання від освіти, від сили розуму не існує. Пізнання Бога в Христі є рух назустріч Богу, є жива й реальна зустріч із Ним. Якщо людина хоча б раз у житті проходить через цю зустріч, якщо вона торкається Бога у Христі, то це й є пізнання Бога. Бо для людини небайдужа ця зустріч. Як для Мойсея зустріч із Богом у палаючій купині на горі Хорив привела до особливих наслідків, так і для кожного з нас зустріч із Богом завжди тягне особливі наслідки. Ми особливо переживаємо присутність Божу в нашому житті, коли звершуємо Таїнство Святої Євхаристії. Радісне почуття, яке охоплює нас, сльози розчулення, особливий за силою і глибиною досвід переживання зустрічі з Христом стають невід’ємною частиною нашого життя. Христос – Голова Церкви, і Його влада над Церквою пов’язана з богопізнанням, з пізнанням людьми Христа. Чим ближче ми приходимо до Нього, тим яскравіше Він присутній у нашому житті, тим глибше – не стільки розумом, скільки усіма фібрами душі своєї, усім життям – ми починаємо розуміти, що Бог є любов. І наша любов до Христа – це і є Його влада, Його пастирська влада над усіма нами.

Ніщо не могло б змінити внутрішнього життя поганина, переродити його, відвести сліпоту душевну, укупі ж і тілесну, якби він сам не пішов назустріч Христові та, зустрівшись із Ним у Херсонеській купелі, не став іншою людиною. Так поганин став святим рівноапостольним князем, пастирем свого народу, який хрестив Русь, накреслив нові духовні цінності на скрижалях народного життя, визначив на тисячоліття духовне вдосконалення та зростання свого народу.

Роман ВАСИЛІВ, отець-доктор, декан Бориславський УГКЦ

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *