У тихому куточку Львівщини, серед зелених пагорбів і соснових лісів, розташований Підбузький геріатричний пансіонат — місце, де старість зустрічає турботу, а самотність відступає перед людяністю. Уже багато років цим закладом керує жінка з великим серцем — Віра Йосипівна Баброцяк. Її ім’я добре впізнаване не лише в межах району, області, але й країни. І підопічні, і колеги, добре знають – за кожним рішенням, кожною ініціативою стоїть велика праця, щирість та безмежна відданість.
5 липня 2025 року Віра Йосипівна Баброцяк відзначає поважний ювілей — 75-річчя. До речі, дата святкування теж має свою особливість. Насправді іменинниця народилась 2 липня, але в паспорті, як це іноді траплялося в ті часи, помилково вказали 5 липня. Тож тепер є гарна традиція: святкувати не один, а два Дні народження. Усе її життя — це приклад служіння людям, відданості своїй справі та любові до рідного краю. Народжена у мальовничому Підбужі, вона пройшла шлях від вчительки фізики та математики до керівниці, яку поважають і шанують уже не одне десятиліття. Після навчання у Дрогобицькому державному педагогічному інституті імені Івана Франка (назва закладу станом на 1967 рік) її педагогічна стежка пролягла через Івано-Франківщину, де дев’ять років Віра Йосипівна працювала в селі Ясень. Та серце завжди тягнулося додому — і згодом вона повернулась до рідного Підбужа, де очолила місцеву школу, а з 2003 року безперервно керує Підбузьким геріатричним пансіонатом. Народила та виховала 5 синів. Її знають як мудру, рішучу і дуже відповідальну керівницю, яка вміє поєднувати професіоналізм з щирим людським теплом. Це інтерв’ю — про те, як залишатися сильною навіть у найважчі моменти, що означає працювати з людьми похилого віку, і чому справжнє покликання не має вихідних.
Добрий день! Віро Йосипівно, рада зустрічі. Вдячна, що знайшли час і погодились на інтерв’ю.
Добридень! Навзаєм, дуже приємно, що зацікавились моєю історією.
Цього року Ви святкуєте 75-річчя. Це поважна дата. Ви маєте за плечима величезний життєвий і професійний шлях. Чи пам’ятаєте, якою була Віра Йосипівна у юності? Про що мріяли тоді?
Чесно кажучи, у юності мріяла про прості речі: щоби бути корисною людям і щоби батьки мною пишалися. Я завжди тягнулася до знань, любила точні науки, тому вибір фаху вчительки фізики та математики був дуже свідомим. Не було тоді великих амбіцій — було велике бажання працювати. Мабуть, це й привело мене туди, де я зараз.
Після закінчення університету Ви поїхали за направленням на Івано-Франківщину. Як пройшли ті перші роки професійного становлення?
То був дуже цікавий, але й непростий період. Село Ясень — гарне, з щирими людьми. Але я була ще зовсім молода, треба було швидко дорослішати. Працювала в школі, вливалася в колектив, шукала підхід до дітей і водночас вчилася самостійності. Ті 9 років навчили мене основному — терпінню, витримці й умінню чути людей.
Як Ви прийшли до роботи в геріатричному пансіонаті? Що Вас спонукало очолити саме такий заклад?
Скажу чесно — це було пов’язано з особистими, доволі складними життєвими обставинами. Моя мама тоді тяжко хворіла, лежала 4,5 роки, я доглядала її до останніх днів. Це був непростий період, фізично і морально виснажливий, але я пройшла його з гідністю. Саме тоді мені запропонували очолити геріатричний пансіонат. Часу на роздуми майже не було. Але, думаю, в ту мить спрацювала особиста мотивація — я вже знала, як це – бути поруч із людиною, яка потребує щоденного догляду, уваги, турботи.
До того я 18 років очолювала Підбузький заклад загальної середньої освіти. Хоч керівна робота мені була знайома, це була зовсім інша сфера — абсолютно новий досвід. Офіційно я почала виконання обов’язків 27 листопада 2003 року. І ось вже 22 роки я тут. Як то кажуть — втягнулась і полюбила всім серцем. Ось така моя історія.
Чи пам’ятаєте свій перший день на посаді директорки? Які були відчуття?
Насамперед — розгубленість. Це була абсолютно нова для мене сфера. Водночас відчуття великої відповідальності. Обов’язок, перед цими людьми похилого віку, які вже пройшли нелегкий життєвий шлях і потребують турботи, розуміння, людяного ставлення. Я чітко усвідомлювала, який виклик стоїть переді мною. Передусім забезпечити їм гідні умови для проживання, створити атмосферу, в якій у людини є бажання жити, є надія на завтрашній день.
Не менш важливо було донести це і до колективу. Щоб кожен працівник не просто приходив на роботу, а розумів міру відповідальності, яку несе. Бо нам довірились люди — і ми не маємо права їх підвести. Саме ця думка з перших днів не давала мені розслабитися і тримала в тонусі.
Яка сьогодні структура та основна діяльність Підбузького геріатричного пансіонату?
Підбузький геріатричний пансіонат – це соціально-медична установа загального типу для постійного проживання 175 громадян похилого віку, інвалідів, одиноких, тих, які потребують стороннього догляду, побутового та медичного обслуговування. Підбузький будинок інтернат розпочав свою діяльність у 1973 році. У 2002 році перейменований у геріатричний пансіонат. Нашу роботу регламентує положення про пансіонат.
Пріоритетними напрями є :
Підвищення рівня задоволеності підопічних; забезпечення доступної і якісної медичної допомоги; укладання договорів між пансіонатом та Комунальним некомерційним підприємством «Підбузька лікарня», Дрогобицькою центральною лікарнею, Дрогобицьким онкодиспансером; покращення матеріально – технічної бази; оптимізація діяльності закладу; інформатизація; впровадження нових сучасних технологій та методів спілкування, соціального забезпечення та побутових потреб; надання соціальної допомоги; розвиток медичної та фізичної реабілітації; дотримання персональних умов етики.
Завдання пансіонату:
Створення сприятливих умов для проживання підопічних;
Організація медичного обслуговування, забезпечення необхідними ліками;
Забезпечення підопічних чотирьох разовим харчуванням на основі виконання натуральних добових норм;
Забезпечення умов, що сприяють адаптації підопічних;
Організація культурно-масової роботи.
Основна діяльність
Медична інфраструктура
Умови проживання
Безпека
Соціально-культурне життя
Діє церква Святих Віри, Надії, Любові та їх матері Софії, де відбуваються богослужіння. В першому і другому корпусах встановлено озвучення, де лежачо хворі мають можливість слухати літургію. Зараз працюють над проведенням озвученням у третьому корпусі.
Які послуги надає пансіонат окрім догляду – медичні, соціальні, психологічні?
Наш пансіонат надає широкий спектр соціальних, медичних та психологічних послуг, що виходять далеко за межі базового догляду.
🔹 Соціальні послуги, які ми забезпечуємо:
Стаціонарний догляд; соціальна адаптація, представництво інтересів мешканців; надання інформації, консультування та посередництво; соціальна профілактика; соціально-психологічна реабілітація; переклад жестовою мовою; підтримане проживання, денний догляд, організація відпочинку.
🔹 Реабілітація і допомога людям з інвалідністю
Проводимо комплексні заходи з реабілітації осіб з інвалідністю. Також надаємо додаткові платні послуги відповідно до чинного законодавства України.
🔹 Медична допомога
Маємо мешканців, які потребують тривалого лікування — надаємо його або на місці, або скеровуємо до лікарні. Наші працівники відвідують пацієнтів у лікарнях, консультуються з лікарями, організовують додаткові обстеження та закуповують необхідні ліки. Закупівля відбувається через тендери. У випадках, коли певних препаратів у тендерному списку немає, пансіонат має окремий рахунок для прямої закупівлі медикаментів.
🔹 Фінансова підтримка лікування
Якщо є родичі — вони також можуть допомогти з оплатою лікування. В іншому випадку витрати бере на себе заклад.
🔹 Психологічна підтримка
Забезпечуємо соціально-психологічний супровід, що є особливо важливим для людей похилого віку або тих, хто перебуває в складному емоційному стані.
🔹 Повага до останньої волі
У випадку смерті мешканця, за його бажанням, організовуємо перевезення тіла до рідного міста для поховання.
Скільки мешканців наразі перебуває у пансіонаті?
Станом на липень 2025 року проживає 143 мешканці зі всієї України, з них 68 осіб з інвалідністю: І група (31 особа); II група (34 особи); III група (3 особи). З них 27 внутрішньо переміщених осіб, лежачих хворих – 74 особи.
Серед жителів пансіонату є 16 осіб з інвалідністю по психіатрії.
Згідно з індивідуальними програмами реабілітації та по стану здоровʼя є підопічні, які користуються спеціальними засобами пересування, а саме інвалідними колясками (32 мешканці), протезами нижніх кінцівок (6), милицями (3), ходунками (12), підлокітниками (2), інвалідними палицями (14). 23 людей забезпечено ортопедичним взуттям. Один підопічний, в якого протези на двох ногах, користується електроскутером.
Віро Йосипівно, розкажіть детальніше щодо процесу оформлення мешканця в пансіонат. Що для цього потрібно?
Щоб оформити проживання в нашому пансіонаті, необхідно отримати путівку, яку видає Департамент соціального захисту населення Львівської обласної державної адміністрації.
Спочатку людина або її рідні збирають необхідний пакет документів і звертаються до управління соціального захисту за місцем проживання. Соціальні працівники допомагають з оформленням та передають документи до Департаменту. На основі розгляду поданих матеріалів Департамент може видати путівку для поселення.
Однак з 2025 року вступають у дію нові правила: оформлення можливе лише на платній основі. Існують різні форми оплати — повна, часткова або диференційована (залежно від фінансового становища людини).
Якщо у підопічного є рідні, які можуть здійснювати оплату, вони беруть на себе цю відповідальність. У випадку, коли людина самотня, вона сплачує за проживання у межах своєї пенсії, а недостачу покриває держава. На сьогодні повна вартість проживання становить 17 тисяч гривень на місяць.
З якими найбільшими викликами стикається заклад сьогодні?
Один із головних — це питання оплати за проживання, яке залишається гострим для багатьох наших підопічних та їхніх родин.
Не менш актуальною є проблема нестачі лікарів. У порівнянні з лікарнею, у нас нижчі ставки, що, ймовірно, ускладнює залучення медичних фахівців. Проте ми раді, що нещодавно до нас приєднався молодий лікар-терапевт — відповідальний і старанний спеціаліст. Також у нас консультує лікар-психіатр, наразі за договором, раз на тиждень. Наразі маємо нагальну потребу в постійно присутніх лікарях — терапевті та невропатологові.
Ми тісно співпрацюємо зі службою екстреної медичної допомоги, за що щиро вдячні їхнім працівникам.
Налагодили співпрацю з мобільною паліативною службою від Лікарні Хоспіс, що знаходиться у селі Сіде (Дрогобицьке відділення). Це крок до підвищення якості комплексної медичної підтримки для наших підопічних.
Пансіонат активно співпрацює з медичними установами громади. Наші підопічні приписані до лікарів загальної практики — сімейної медицини КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги Східницької селищної ради», що забезпечує якісний первинний медичний супровід. Крім того, у разі потреби ми оперативно отримуємо допомогу від фахівців КНП «Підбузька лікарня Східницької територіальної громади», лікарі якої регулярно здійснюють виїзди на виклики до пансіонату. Така злагоджена взаємодія дозволяє оперативно реагувати на потреби мешканців і забезпечувати належний рівень медичного обслуговування.
Як вплинула повномасштабна війна на роботу пансіонату?
Повномасштабна війна суттєво змінила формат роботи Підбузького геріатричного пансіонату. Одним із найвідчутніших наслідків стало розміщення внутрішньо переміщених осіб. Для забезпечення належних умов проживання людей, які втратили свої домівки, у серпні 2022 року ми відкрили окремий, третій, житловий корпус, який повністю адаптований під потреби ВПО.
Попри нові виклики, пансіонат продовжує виконувати свої основні функції, надаючи комплексну медико-соціальну допомогу постійним підопічним, паралельно підтримуючи тих, хто знайшов у нас тимчасовий прихисток.
Які найважливіші зміни або досягнення Вам вдалося реалізувати за час Вашого керівництва?
Насамперед оновлено колектив, що принесло нову енергію та підхід до роботи. Повністю відремонтовано житлові приміщення та значно покращено умови проживання.
Маємо нову сучасну їдальню, кімнату добового зберігання їжі, відновлену баню, в кожному корпусі облаштовані душові кабіни, встановлені сушки для одягу на зимовий період, а влітку використовуємо створені власноруч природні сушильні майданчики на подвір’ї. Створено кімнату ритуальних послуг, де дотримано всіх традицій поховання із парастасом та церковним обрядом, як заведено в українських селах.
Велику роль у духовному житті відіграє церква. Щоп’ятниці відбуваються богослужіння, а щонеділі — молебень. Щиро вдячна місцевому пароху, отцю Іоану Альмесу, за його постійну присутність і підтримку.
Маємо також комфортну кімнату відпочинку, яка стала осередком культурного і соціального життя. Тут проходять зустрічі, концерти, виступи дітей зі школи. До нас щороку навідується пані Мар’яна Піляк з подарунками до Дня Святого Миколая, святкуємо Міжнародний день людей з інвалідністю, спільно проводимо Святвечір, а на Великдень отець приходить святити паски.
Ми щодня працюємо над тим, аби наші мешканці не відчували самотності, а мали відчуття дому, тепла та родинного затишку.
Яку гуманітарну підтримку отримав Підбузький геріатричний пансіонат у 2025 році та хто є основними благодійниками й партнерами закладу?
У 2025 році Підбузький геріатричний пансіонат отримав гуманітарну допомогу на загальну суму 8 201 873 грн. Завдяки цій підтримці вдалося значно покращити матеріально-технічну базу установи та забезпечити потреби.
Цей масштабний внесок став можливим завдяки співпраці з численними благодійниками, організаціями та установами. Серед них:
Оскільки ми знаходимось на території Східницької територіальної громади Дрогобицького району, окремо хочу відзначити очільника громади Івана Євгеновича Піляка, який завжди підтримує заклад, опікується нашими потребами та регулярно відвідує пансіонат. Не менш важливою є постійна підтримка Мар’яни Ярославівни Піляк.
Висловлюємо вдячність голові Дрогобицької районної військової адміністрації Степану Кулиняку, який також надає суттєву гуманітарну допомогу.
Завдяки всім небайдужим благодійникам та партнерам наш пансіонат продовжує бути місцем турботи, гідності й людяності.
Хто працює у вашому колективі? Як вдається підтримувати командний дух?
У нашому колективі працює 14 медичних сестер, 2 старші медичні сестри та медична сестра з дієтичного харчування. Усі фахівці мають відповідну кваліфікацію та проходять курси підвищення категорії кожні чотири роки.
Підтримувати командний дух нам допомагає взаєморозуміння, повага та щире ставлення одне до одного. Для мене кожна з них — не просто колега, а рідна людина. Ми разом радіємо спільним перемогам і завжди готові підтримати одне одного. Саме це й створює справжню команду.
Що найважливіше у ставленні до людей похилого віку?
Самому залишатися Людиною. Людиною з великої літери. У нашій справі інакше не можна. Ті, хто працює в пансіонаті, це люди, які свідомо обирають шлях турботи, співчуття й самопожертви в найкращому розумінні цього слова. Наші працівники щодня відкладають свої особисті турботи й проблеми, щоб повністю присвятити себе підопічним. Вони проживають з ними життя поруч — у радості, у хворобі, у хвилинах слабкості й сили. Саме така відданість і щире серце є основою справжнього піклування.
Чи є у вас особливі історії мешканців, які залишили глибокий слід у пам’яті?
Звичайно. Однією з таких є історія нашої мешканки — письменниці Ліни Біленької, справжнє ім’я якої Ангеліна Тимофіївна Студецька. До нас вона приїхала з Пущі Водиці. Незважаючи на те, що згодом її запрошували повернутись, вона відмовилась. Разом із трьома іншими підопічними вони свідомо обрали залишитися в нашому пансіонаті. Це було дуже зворушливо й водночас знаково. Адже для людини похилого віку найціннішим є відчуття затишку, прийняття й турботи. І ми щасливі, що змогли подарувати їй саме це.
Що найбільше надихає у цій щоденній праці?
Здобутки. Коли плідно і успішно вдається реалізовувати запланові плани, так і хочеться все більше і більше вкладатись. Кожного дня я складаю план робіт на день і стараюсь це виконати. Якщо не вдається в той день, в “довгий ящик” не відкладаю, а виконую наступного дня. Не халтурю! Якщо хтось дав завдання, виконую його. Бо це теж своєрідна відповідальність. На перше місце завжди треба ставити людей та їхні інтереси. Під час зважування і прийняття рішення потрібно пам’ятати про людей, яких мені довірили їхні рідні.
За роки Вашої праці на посаді директорки Ви отримали чимало почесних відзнак. Що для Вас означають ці нагороди?
Звісно, кожна нагорода — це приємно. Це не просто відзнака, а певна оцінка твоєї праці, зусиль, вкладеної душі. Я не працювала заради грамот, але коли тебе помічають і дякують — це дає натхнення і сили йти далі.
У 2005–2006 роках я отримала Почесні грамоти від Львівської обласної ради та Дрогобицької районної ради. У той період ми активно розбудовували пансіонат, покращували умови проживання, змінювали ставлення до самої ідеї догляду за людьми похилого віку. Особливо пам’ятною для мене є Подяка Прем’єр-міністра України у 2009 році — це вже було підтвердженням, що робота пансіонату вийшла на високий рівень і її бачать не тільки в області, а й на загальнодержавному рівні.
Які у Вас плани або мрії щодо розвитку пансіонату?
Попри втому, яку приносять роки відповідальності, серце все одно прагне вкладати сили й працювати далі заради людей. У планах на найближче майбутнє — завершення ремонту кімнат реабілітації, ремонт господарських приміщень і гаражів, а також завершення робіт у новому приміщенні біля третього корпусу. Там ми хочемо облаштувати сучасну їдальню, перукарню та кімнату дозвілля. Мрія — створити ще більш комфортний, гідний простір, де кожен підопічний почуватиметься у безпеці, затишку та з відчуттям, що він не сам.
Матеріал підготувала фахівець з інтерв’ювання Східницької селищної ради
Христина Кацюрин
