Добрий день! Даріє Петрівно, вдячна, що виділили час на зустріч.
Добридень! Дякую за виявлений інтерес до мене.
Як Ви вирішили стати вчителькою? Пам’ятаєте момент, коли зрозуміли, що це ваше покликання? Хто був учителем-натхненником у дитинстві?
Я з раннього дитинства чітко знала, що хочу бути саме вчителькою. Це був свідомий вибір. У нашій родині вже були педагоги, зокрема моя тітка, мамина рідна сестра. Пам’ятаю, у 10 класі мені доручили тиждень бути вчителькою у школі. Саме тоді відчула, що іншої професії для себе не уявляю.
Де Ви здобували освіту?
У 1975 році вступила до Дрогобицького державного педагогічного університету ім. Івана Франка на фізичний факультет зі спеціалізацією «загальнотехнічні дисципліни». Після закінчення по направленню працювала у селі Гірне Стрийського району, де викладала фізику й електротехніку. Пропрацювавши рік, перевелася до Нежухівського ЗЗСО І–ІІІ рівнів, де працювала учителькою трудового навчання. Туди мені було зручніше доїжджати. Там я відпрацювала сім років. Колектив був молодий, дружній. Тому одразу полюбила роботу й не розчарувалася.
Я – корінна мешканка села Довге-Гірське. Тут вийшла заміж, створила сім’ю, народила дітей. Дорога була нелегкою: доводилося їздити 56 км до Нежухова і назад. Якось тодішній директор Довжанського ЗЗСО запропонував мені посаду заступника з виховної роботи. Це було 20 квітня 1987 року. Я погодилась, хоч мала певні сумніви та страхи. А вже 1 березня 1989 року стала директоркою.

Які відчуття проживали в той момент?
Скажу чесно, ніколи не уявляла себе в цій ролі. Я така людина, що все близько сприймаю до серця, але обставини вимагали відповідальності й рішучості. Загалом у школі я працюю вже 46 років, із них 32 – на керівній посаді.
Даріє Петрівно, розкажіть, будь ласка, про свою сім’ю.
У мене в сім’ї всі вчителі. Чоловік – педагог, молодший син працював учителем фізкультури, а старший викладає інформатику й фізику та вже чотири роки є директором. Павло Семенович буквально живе школою. Спочатку я допомагала йому, що було потрібно, але з часом він упевнено став на ноги і зараз чудово справляється сам.

Чи змінилася школа за останні роки?
У 1989 році я прийняла заклад освіти у вкрай занедбаному стані: фасад руйнувався, ринви текли, їдальня була в аварійному стані, приміщення спортзалу обвалилось. Районна влада казала: «Через 4 роки там, де школа, буде рости кропива». Моє кредо було простим: «Зробити школу якнайкращого зразка в районі».
Разом із чоловіком ми купили старий будинок, розібрали його і завезли п’ять машин цегли та блоків, аби власними силами збудувати новий спортивний зал. Держава тоді дала лише шифер. Від часу створення Східницької територіальної громади було зроблено чимало: покладено бруківку, перекрито спортзал, відремонтовано кабінет інформатики, облаштовано тренажерні майданчики. Очільник громади часто приїздить, цікавиться і завжди відгукується на потреби.
Також маємо допомогу від поляків та іспанців, а саме монашого ордену Римо-Католицької Церкви «Боніфратри». Під час повномасштабного вторгнення наша школа прийняла чимало внутрішньо переміщених осіб, деякі з них проживають тут і досі. Тоді представники ордену підтримували нас харчами, гуманітарною допомогою. Нещодавно придбали меблі та частину обладнання для комп’ютерного класу.

Що вам найбільше подобається у роботі з учнями?
Однозначно, любов до дітей. Недавно зайшла на урок до учнів 3 класу. Минулого року викладала в них предмет «Я досліджую світ». Вони так радісно зустріли мене, обіймали, усміхалися. Це неймовірне відчуття.
А що найбільше надихає?
Їхній успіх. Я викладаю трудове навчання і коли бачу щасливі очі дітей, які зуміли щось створити власними руками, то моє серце і душа радіють.
Поділіться якимось пам’ятним моментом із життя.
Для мене особливо важливо і знаково те, що вдалося зберегти й відстояти наше село. У 1980-х роках минула влада планувала його затопити для створення «Карпатського моря». Частину людей уже переселили. Ми з тодішнім головою їздили аж у Київ, у Міністерство юстиції, щоб домогтися скасування постанови. Це був довготривалий і складний процес, але зрештою нам вдалося. Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2006 року № 1826 визнано, що попередня Постанова Ради Міністрів УРСР від 5 вересня 1979 р. № 440 “Про будівництво водоймища на річці Стрий у Львівській області” втратила чинність. Тоді наше село ніби заново народилось і почало розвиватись в нових та більших місштабах.
Що для Вас означає бути справжнім учителем?
Це віддавати дітям знання, любов і душу. Щоб вони відчули: ти хочеш їх навчити і зробити для них щось важливе.

Яка найважливіша риса сучасного вчителя?
Любов до дітей. Який би диплом чи звання не мав педагог, якщо він не любить дітей і не вміє передати знання – усе це марно.
Даріє Петрівно, як Ви розвиваєтесь професійно?
Я люблю розвиток і самовдосконалення. Постійно переглядаю сучасні уроки онлайн, беру участь у семінарах і тренінгах. Перед кожним уроком готуюся ретельно, щоб дітям було цікаво. Зараз викладаю трудове навчання, основи здоров’я, пізнаємо природу. .
Які труднощі бачите перед сучасними вчителями?
Вважаю, що їх немає. Особисто я добре впоралася і з дистанційним навчанням, і з електронними журналами. Для мене це не стало проблемою.

Яким Ви бачите майбутнє нової української школи?
Сказати важко. Хочеться вірити у розвиток, а не деградацію. Через два роки в нашій громаді планують створити ліцеї, але є складність із доїздом дітей до Східниці, особливо зимою. Подивимось, як воно буде.
Що для вас означає День учителя?
Це особливий день. Хочеться відчути, що ти потрібен своїм учням і колегам. Навіть добре слово може показати, що життя прожите недаремно. У нашій школі є гарна традиція – одинадцятикласники приходять в учительську, вітають педагогічний колектив. В такі моменти душа надзвичайно радіє.
Яке найтепліше привітання чи подарунок ви отримували?
Цього року вперше у житті мала випуск дітей. Вони подарували фото в рамці з написом «Найкраща класна керівничка». Це дуже цінний подарунок, який стоїть у моїй домівці на видному місці. Також подарували альбом зі світлинами з кожним учнем. Я розчулилася до сліз.
З нового навчального року мені знову дали класне керівництво – клас із сімома хлопцями та однією дівчинкою. Діти шумні, але ми добре ладнаємо. Я вважаю, що класний керівник має жити своїм класом, дарувати дітям тепло, опіку і любов.


Що б ви хотіли побажати колегам у цей святковий день?
Любити дітей, мати гідну заробітну плату, здоров’я, натхнення й поваги від учнів, батьків та керівництва.
Щиро дякую, Даріє Петрівно, за змістовну й натхненну розмову. Ваша фаховість, відкритість і любов до своєї справи вражають і надихають. Вітаю Вас з прийдешнім професійним святом. Нехай щоденна праця приносить задоволення, вдача супроводжує у всіх починаннях, а життя дарує якнайбільше світлих моментів.

Матеріал підготувала фахівець з інтерв’ювання Східницької селищної ради
Христина Кацюрин