Сьогодні – свято Христового Воскресіння

Празник Христового Вознесіння – це один з великих Християнських празників. Він величає  подію Христового Вознесіння на небо та підкреслює її значення для Христа і людини.

Дослідники церковної історії доводять, що перші три століття Церква – свята Вознесіння та П’ятидесятниці (Зіслання Святого Духа або Зелені свята) відзначала разом, а час від Пасхи до П’ятидесятниці було одним довгим святкуванням Пасхи. Спочатку Церква не вважала за потрібне святкувати Вознесіння Ісуса Христа рівно за сорок днів після Воскресіння. І лише пізніше (в IV столітті) постановила, згідно із хронологією і богослов’ям книги Діянь апостолів, окремо святкувати П’ятидесятницю та Вознесіння. Хоча, до сьогодні літургійне відзначання Вознесіння та Зіслання Святого Духа тісно пов’язані.

Зійшовши з неба, Ісус Христос перейшов через всі аспекти людської реальності. Вознесінням Ісуса Христа закінчується перебування Воплоченого Бога на землі. Зазначається, що Вознесіння можна порівняти з обожествленням його людської природи, яка стає невидимою для людського ока. Це певний підсумок, повернення Сина Божого назад до лона свого Отця. Коли Христос возноситься, то каже: «Я з вами прощаюся, але буду з вами по всі дні аж до кінця світу». Він наголошує: «Я вас не залишу до кінця світу, але даю вам завдання, і даю вам певну свободу дії». Тобто Бог дає людині свободу, щоби вона приймала власні рішення. Таким чином відбувається твореня нової людини. Апостол Павло каже, що Ісус Христос – це новий Адам, а через Святого Духа ми всі стаємо новими людьми у Христі й Дусі. Отже, апостоли, учні Христові, сучасні християни – тепер є новим творінням, яке має право повноцінніше використовувати свою свободу до дії та свободу власного волевиявлення.

Вознесіння Ісуса Христа показує, що існує два світи: видимий (матеріальний) і невидимий (духовний), який є найближчий до нашої душі. Щоб нам легше було сконтактувати з цим невидимим світом, Ісус Христос ще перед своїм відходом на небо обіцяє послати Святого Духа. Цей невидимий Святий Дух помагає нам відірватися від дочасних і швидкоминучих благ цієї землі та дає силу осягнути світ невидимий, духовний, вічний.

Ідею двох світів, закладену у празник Христового Вознесіння, добре ілюструє ікона. Образ з автентичним зображенням цього свята з’являється у VI столітті, а в IX можемо вже побачити його у храмових розписах. Ікона має хрестоподібну структуру, де Богородиця і Христос становлять вертикаль, а апостоли – горизонталь. Хрест поєднує небо та землю й створює невидиму межу між духовним і тілесним. На ній ростуть дерева, коріння яких ховається під землею, а гілки тягнуться до неба. Плоди цих дерев – плоди Церкви, добрі діла людини. До Бога можна прийти як через діяння, так і споглядання, на що на розписі ікони вказують дві групи апостолів – статична і динамічна. Кожна деталь ікони має свій сенс. Наприклад, просвічена золотим промінням одежа Ісуса символізує божественну силу, а мандорла (коло, овальний німб), яку тримають ангели навколо Спасителя, – небесну сферу. Червону одежу ангелів ототожнюємо з людською кров’ю. Цікаво зображена на іконі Богородиця, будучи в молитовній позі в оточенні апостолів Петра і Павла, з одного боку, уособлює всіх нас, що чекають на зіслання Святого Духа, а з іншого – Спасителя для всіх вірних. Недаремно позаду Марії стоять й ангели в білій одежі – символ Євхаристії як таїнства Церкви.

Син Божий, воплотившись, поєднав небо і землю, Бога і людину, вічність і час, предвічне і сотворене, всемогутнє і немічне. Він раз й назавжди нерозлучно поєднався та перебуває в повноті людської природи, яку возніс і посадив праворуч Отця. Це кінцевий, підсумковий етап у боголюдській місії відновлення єдності між Богом і людиною, знищення будь-яких бар’єрів на шляху до повернення синівського спілкування людини зі своїм Отцем.

Вознесіння Христа – це остаточне піднесення людини й перебування її у славі Божій, «праворуч Отця». Апостол Петро, говорячи про цю незбагненну спорідненість із Троїчним Богом, яка стає реальністю кожного християнина, наголошував, що кожний член Церкви робиться причасником Божої природи.

Саме тому Вознесіння – це не просто “повернення” Сина Божого на небо, адже Він ніколи не залишав Отця і Святого Духа. Це – повернення Сином Божим на небо поєднаної з Христом людини. Небо відкрите, і кожна людина через “дорогу”, “двері” яким є Господь, входить у нову реальність життя – Царства Божого.

о-д. Василь ШТОКАЛО, парафія ап. Петра і Павла УГКЦ смт. Східниця

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *