Перші “кіборги” української історії

Реальна історія України та українців досі значною мірою залишається Terra Incognita для них самих же. До дат, які мало знані українцями, можна віднести 29 січня 1918 року.  Бій під станцією Крути. Цей день на жертовному вогні в ім’я незалежності України згоріли триста молодих життів. Юнаки, які вийшли захищати незалежність своєї держави, мали всього по три набої на кожного. Їхній подвиг став символом героїзму та відданості й водночас національної трагедії та безпечності тодішніх українських провідників, які сподівалися на «нову будучність» під проводом більшовицьких вождів замість того, щоб одностайно й енергійно приступати до розбудови власної держави.

Тривалий час героїчний подвиг київських гімназистів, які віддали своє життя у боротьбі за Українську державу замовчувався. Тільки тепер Україна в особі її громадянського суспільства та владних інституцій може відкрито, чесно, на загальнонаціональному рівні віддати належну шану усім тим, хто в різні часи боровся за свободу України, і тим, хто став жертвами тоталітарних режимів, незалежно від назв і прапорів останніх. В тому числі героям – і жертвам Крут.

Комусь здається, що цієї шани занадто багато, але, можливо, її замало? Адже у ті буремні роки Української революції вперше за півтораста років наддніпрянці зі зброєю в руках йшли захищати українську незалежність.

Сьогодні, з дистанції років, після останніх драматичних і трагічних подій, які лягли на плечі українського народу, це здається самозрозумілим. Проте хтось мусив бути першим і своєю дією довести, що вільна Україна варта того, щоб битися за неї до останньої можливості.

У своїх спогадах один із активних діячів Української революції, поручник царської армії, який став генерал-хорунжим армії УНР, – Юрко Тютюнник, – розповідаючи про солдатський мітинг навесні 1917 року, писав: «Прибуло близько семи тисяч. Відкривши віче, я запропонував: Хто поміж вами українці, піднесіть руку догори! Піднеслося не більше трьохсот рук. Малороси! Піднесіть руки! Піднесло руки коло половини присутніх. Хохли! Піднесіть руки! Знову піднесла руки добра третина. Українці, малороси і хохли! Всі разом піднесіть руки! Понад головами кількатисячної юрби піднісся ліс рук».

Проте, як показали подальші події, цей «ліс рук» зовсім не автоматично перетворювався на готове до бою військо. І в цьому, поряд із нездарністю політичного проводу, також один із уроків Крут для сьогодення.

Вдивляючись через призму часу на події історії 99-літньої давнини, усвідмлюєш, що шану загиблим за свободу варто віддавати не тільки урочистими церемоніями (хоча і вони мають бути). Головне тут – засвоїти уроки поразок і трагедій минулого. Отож, речникам влади варто би було у день пам’яті Героїв Крут – як і в інші дні, пов’язані з трагічними подіями минулого, – передусім говорити про враховані помилки своїх попередників.

Російська анексія Криму разом із військовою агресією на сході у черговий раз підтвердила, що Україні потрібне створення професійної, добре навченої та озброєної, високої бойовим духом армії. Вона не твориться за один день і за один місяць. Але її розгортання не можна відкладати на безкінечність. Лідери Центральної Ради над усе лякалися «бонапартизму» і тому були проти професійної армії, різні варіанти розбудови якої їм пропонували генерали Скоропадський, Греков, Омелянович-Павленко, Дельвіг.

Пошук і віднайдення надійних союзників на геополітичній арені – завдання, яке так і не розв’язала УНР. Вона майже весь час перебувала у ворожому кільці, а якщо і знаходила собі тимчасових союзників, ті дивилися на неї згори донизу. Тепер Україна намагається будувати рівноправні стосунки з усіма сусідами, прагне інтегруватися до ефективних міжнародних систем безпеки, найвигіднішою з яких, очевидно, є НАТО, але чи все для цього робиться належне? Гарантії безпеки та територіальної цілісності Української держави закладені у Будапештському меморандумі не виконуються, а один із гарантів веде гібридну війну проти нашої держави. Наші воїни на Сході сьогодні де-факто завершують ту справу, яку розпочали їхні ровесники майже 100 років тому.

Відповідальна, демократична, але водночас і сильна та ефективна влада так і не була створена за часів Української революції. Якщо ефективна – то недемократична, якщо демократична – то не надто дієва. Професіоналізм влади – це один із уроків минулого, який, схоже, ніяк не можуть засвоїти сучасні українські керівники. Бо хто послав гімназистів і студентів захищати Крути?! Військовий міністр, переконаний пацифіст та антимілітарист Микола Порш, водночас геніальний, без перебільшення, організатор українського кооперативного руху, який існував тривалий час після падіння УНР. Проте через військову недалекоглядність міністра, Україна втратила свою незалежність. Чи не має шанси, хай навіть у певних деталях, історія повторитися сьогодні?

Національна єдність – це питання, мабуть, одне з найскладніших, але ще на початку Української революції воно стояло зовсім інакше. Тепер ситуація принципово інша: на сьогодні українська нація неодноразово засвідчувала своїми діями факт власного існування. Тепер, власне, йдеться про зміст, яким має бути наповнене слово «українець» на початку ХХІ століття.

Належна шана молодим героям Крут має полягати у створенні таких умов у сьогоднішній Україні, щоб молодь могла вільно реалізувати свою енергію, ентузіазм, патріотизм у своїй країні та на її благо. Звичайно, спілкування зі світом, можливість здобути освіту у найкращих університетах Європи та Америки – це дуже добрі речі. Набуття досвіду роботи за кордоном – це також дуже добре. Проте реалізація здібностей і навичок молодого покоління повинна передусім проходити в самій Україні. Завдання політиків – докласти зусиль для створення гідних умов для самореалізації української молоді. У цьому, власне, і полягає справжнє вшанування памяті героїв Крут.

Підготувала Оксана ГРОСЬ

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *