icon clock27.04.2021
icon eye27
Події Статті

Крихке Щастя на лінії розмежування

Містечко Щастя знаходиться за 5 кілометрів від окупованого Луганська. У 2014 місто було однією з найгарячіших точок на лінії боїв. Наступальну операцію із звільнення міста від сепаратистів проводили бійці батальйону Айдар, 8-го окремого полку спецпризначення та 24-го батальйону територіальної оборони ЗСУ. Бій тривав усю ніч проти 14 червня.

Як розповідає перший військовий комендант визволеного від сепаратистів міста Вікор Ткаченко, збройний загін Айдару, що визволяв Щастя, складався із 78 бійців. Саме вони за ніч вибили із міста утричі переважаюче за кількістю угрупування ворога і під ранок Щастя було визволене. Під час спецоперації було знищено понад півсотні бойовиків так званої ЛНР і удвічі більше – поранено. З боку захисників втрат не було. У ході військової операції не постраждав жоден мешканець міста. Українським військовикам вдалося також зберегти від руйнувань всі будівлі, комунікації та взяті під контроль стратегічно важливі об’єкти – Луганську ТЕС та два мости через річку Сіверський Донець.

Основних руйнувань місто Щастя зазнало під час обстрілів, які з території «ЛНР» почалися ще у вересні 2014  року. Багато жителів перечікували їх у себе в будинках, просто тому, що поруч не було підвалів, придатних під бомбосховища. У січні-лютому обстріли стали практично щоденними. З 14 тисяч жителів у Щасті залишилося 3-4 тисячі. В основному це працівники Луганської ТЕЦ і пенсіонери, у яких не було грошей і можливості виїхати. Але місто все-таки вижило. У морози лагодили розбиті труби теплоцентралі, надавали допомогу потребуючим. У найскрутніші моменти відвертого протистояння працювали «швидка» і служба МНС. Українські! Бо Щастя – це Україна.

З тих часів своєрідною визитівкою Щастя стала надщерблена кулями стела на в’їзді до міста, на фоні якої люблять зніматися журналісти. Власне, від стели «Щастя», на якій жовтим по блакитному дописано: «Назавжди наше» розпочинається територія, що контролюється українською владою.

Місто Щастя – чи не найскладніша точка в прифронтовій зоні з огляду на рельєф. Місто знаходиться в низині між двома пагорбами на обох берегах Сіверського Дінця. По ту сторону Сіверського Дінця видніється панівна висота – Весела гора, на якій розташовані мінометні позиції сепаратистів. За Веселою горою – сам Луганськ.

Із Веселої гори сепаратисти спостерігають за підконтрольною українськими військовиками територією, яку час від часу обстрілюють. Спостережна група УС СЦКК здійснила фотофіксацію за фактом обстрілу міста у березні цього року. У ході цього обстрілу було виявлено пошкодження фасадної стіни житлового будинку. Періодично з боку сепаратистів летять міни по Луганській теплоелектростанції, що знаходиться на українській території, і продовжує постачати до ЛНР електрику.

За п’ять років перебування під контролем української влади Щастя зуміло залікувати рани, отримані від буйного «хазяйнування» сепаратистів на його території. У місті практично не залишилося пошкоджених частими обстрілами сепаратистів будинків. Українська влада перекрила усі пошкоджені мінометними обстрілами дахи, і лише окремі будівлі та пошкоджені кулями стіни будинків, а також меморіальні дошки та могили українських бійців, що знаходяться у межах міста, нагадують про бої, які тривали тут у 2014 році.

Крихка тиша час від часу порушується поодинокими пострілами сепаратистів, якими вони перевіряють чи то пильність українських воїнів, чи то готовність українського війська дати відсіч зазіханням московських зайд на українську землю. Кажуть, у Щасті ніхто із місцевих мешканців не звертає уваги на роздільне, чітке «та-та-та» великокаліберного кулемета на блокпосту за містом. Тут чули і страшніші звуки. Городяни під час інтенсивних обстрілів міста, що відбувалися у 2014 році, навчилися  відрізняти на слух постріл з міномета калібру 82 мм від пострілу зі 120-міліметрівки. Для дітей «волошка» і «півонія» з того часу перестали бути просто квітами.

Із 2014 Щастя п’ять років поспіль живе мирним життям. Люди уникають спілкування із журналістами, а якщо і говорять про щось відкрито – то у першу чергу про обстріли та про свою втому від війни. Усі хочуть, що «усе це» якнайшвидше закінчилося, хоч ніхто реального рецепту, як можна завершити цю війну, не знає. Багато хто тут звинувачує у війні Україну. Багато хто – Росію та сепаратистів. Але більшість уникають прямих відповідей та хочуть, щоби обидві сторони просто перестали стріляти. Проукраїнськи налаштоване населення розуміє, що цей принцип  не спрацює, бо ключ вирішення проблеми знаходиться не у Луганську чи Донецьку і навіть не у Києві, тому покладається на власні сили та українських військових, з якими буде стояти на смерть, але жодного клаптика рідної української землі ворогам не віддасть. Люди хочуть жити під українськими прапорами, за українськими законами. Вони вважають себе патріотами, хоч і розмовляють російською мовою.

У звільненому п’ять років тому від російської окупації українському місті Щастя мовою окупантів спілкувалася із журналістами офіційний представник української влади у місті – в. о. голови військово-цивільної адміністрації Світлана Клімкова. Коли журналісти поцікавилися у чиновниці, чому вона не дотримується вимого закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної» виконувачка обов’язків пояснила, що має із цим проблеми, бо виховувалась, як і більшість мешканців Щастя у російськомовному середовищі. Проте відразу наголосила, що її сину, як і молодим мешканцям міста  робити буде значно простіше, адже з приходом у Щастя української влади навчання у всіх школах міста ведеться українською мовою. З  Україною жителі Щастя пов’язують перспективи подальшого розвитку міста.

Після п’яти років війни мешканці Щастя вчаться знаходити щастя і на війні. Більшість із них говорить, що щастя – у відносному затишші, у відсутності обстрілів, у можливості налагоджувати мирне життя. Справжнє щастя полягає в тиші та мирі, які дозволяють повернутися до нормального мирного життя та відкривають нові економічні перспективи для простої людини. А ще щастя – це можливість повернутися в рідне місто, яке довелося залишити через бойові дії та окупацію.

Оборона Щастя спонукала переосмислити життєві цінності українських військових, для яких найбільшою цінністю стало життя. Вижити на війні – це найбільше щастя. Цю просту життєву істину чомусь людина починає усвідомлювати лише після втрати бойових побратимів, відчувши на собі холодний подих смерті.

Проте смерть не лякає українських військовиків на лінії розмежування. Щоб усвідомити цю просту істину, досить просто глянути хлопцям у вічі. Вони не полишать своїх позицій, навіть якщо за це доведеться покласти голови. Перший військовий комендант Щастя, козацький генерал Віктор Ткаченко відверто говорить, що військові стоятимуть на смерть, щоб дати можливість українській армії розгорнути ешеловану оборону. «Специ – зазначає генерал – порахували, що для цього потрібно сорок хвилин. І хлопці цих сорок хвилин будуть стояти на смерть, боронячи рідну українську землю від ворога!»

Подвиг во ім’я захисту своєї Батьківщини був мірилом солдатської честі та гідності у всі віки. На жаль, він вартує найвищого – людського життя. Але з цього починається країна, з цього починається нація, з цього починається народ, з цього починається Україна. Така самопожертва вартує дуже й дуже багато І це відчувається на лінії розмежування у Щасті, де нині зійшлися у смертельному протистоянні минуле і майбутнє Української держави. На лінії цього протистояння людина вчиться цінувати прості речі – родину, спокій, мир та людські стосунки. Відтак не дивно, що для багатьох українських вояків у Щасті справжнім щастям стала можливість боронити крихкий мир на рідній землі від ворожих зазіхань. Це і є та головна місія, що робить просту людину у військовому однострої гідною звання Героя.

Петро МАГУР, член Національної спілки журналістів України

м. Щастя Луганської області

2019 рік

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *