Журналісти важливі, а медіа – потрібні!

Відозва «Журналісти важливі, а медіа – потрібні!» вже другий рік поспіль об’єднує зусилля медійників багатьох країн у відстоюванні своїх професійних прав і основоположних принципів свободи слова.

В одному з постів у соціальних мережах відомий український журналіст Михайло Савчак зауважив, що українські чиновники вже давно послали вітчизняну пресу в невідомому напрямку. Газети в центрі та на місцях їм не потрібні. Багато друкованих видань вже зараз, як писав у «Щоденниках без цензури» Полікарп Шафета, стає в чергу на цвинтар. Одних додушує децентралізація, інших – тарифи «Укрпошти» та майже зруйнована поліграфія.

Невеликі інформаційні пости в акаунтах заповнили інформаційне поле країни, а журналістська творчість, зорієнтована на створення  нового доробку, здатного задовольнити актуальні суспільні потреби, підмінюється низькопробними короткими висловлюваннями (постами), що констатують малозначимі факти та явища суспільного життя.

Офіційні сайти та соціальні мережі витісняють традиційну журналістику із звичних сфер суспільної комунікації. Ми йдемо до Європи зі своїми відомчими прес-службами, втрачаючи на шляху традиційні друковані видання, на сторінках яких писалася історія становлення української Незалежності.

Архиєпіскоп-емерит УГКЦ Любомир Гузар зауважив, що влада боїться свободи в серцях набагато більше, ніж голодного бунту. Бо голодного можна купити, а вільного – тільки вбити. Ми повинні тішитися, що сьогодні в Україні ситуація із свободою слова кардинально відрізняється від Росії та Білорусії, де на «лицарів пера і слова» офіційна влада влаштувала справжнє полювання.

Проте не тішмо себе ілюзіями. «Правда полягає в тому, що ми ще не вільні, ми просто здобули свободу бути вільними, право не бути пригноблюваними. Ми зробили не останній крок у нашій подорожі, а перший крок на довшому й навіть важчому шляху. Адже бути вільним – це не просто скинути кайдани, а жити так, щоб поважати й збільшувати свободу інших. Справжнє випробування нашої відданості свободі лише починається», – говорив південноафриканський політик і юрист, перший президент Південно-Африканської республіки Нельсон Мандела.

Реформа друкованих ЗМІ, не зробила українські газети не залежними, а поставила на межу виживання. Колективи друкованих видань, яким ще якимось чином вдається триматися «на плаву» завдяки підтримці прихильної до преси місцевої влади, меценатів  і жертовної праці журналістів, скоротилися до одного-двох творчих працівників, перетворившись у такі собі театри одного актора. Тиражі газет та журналів стрімко падають, відтак говорити про якусь рентабельність не можна навіть за умови максимальної оптимізації штатів та поліграфічних видатків редакцій.

Більш успішні редакційні колективи, які ніколи не мали належного фінансування, балансують на межі банкрутства, а ті, які не зуміли знайти порозуміння із владою, закриваються.

Про проблеми існування української професійної журналістики йшлося на двох Всеукраїнських нарадах редакторів регіональних ЗМІ, які відбулися за ініціативи НСЖУ та українських високо посадовців. Але натомість, щоб рятувати регіональні ЗМІ від цілковитого занепаду, українські чиновники висунули пропозицію скасувати почесне звання «Заслуженого журналіста України». Не будівельника, не вчителя, не шахтаря, не юриста, не лісівника… А таки журналіста!.. У переддень професійного свята!.. Такі от реалії цьогорічних святкувань Дня журналіста!

Український націоналіст, вчений-енциклопедист, журналіст і науковець, громадський діяч, член Української Центральної Ради, учасник ї революції 1917–1921 років, провідний діяч Організації Українських Націоналістів Євген Онацький говорив, що преса – це розум і серце нації. Розум, який думає за свою націю, обмірковує всі її справи, підказує ті чи інші рішення. Серце, що відчуває за націю, б’ється в такт мільйонів сердець, що не вміли б – без журналістів – знайти для своїх почувань відповідних слів та висловів.

«Тих, хто відкриває очі суспільству, – зазначив голова НСЖУ Сергій Томіленко напередодні професійного свята медійників, – не люблять в усі часи. Але цей безперервний конфлікт, як і будь-який конфлікт, – це й закладена в ньому можливість. Можливість руху вперед, подолання обмежень і виходу на нові щаблі розвитку. Це є той кисень демократичного суспільства, який народжується в муках його становлення. І відвойовувати кожен кубометр цього цілющого кисню – це наша спільна справа. Справа всіх, хто усвідомлює, що журналісти – важливі», а медіа – потрібні!

Петро МАГУР, член Національної спілки журналістів України

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *