icon clock07.01.2022
icon eye31
Події Релігія

РІЗДВО ГОСПОДА І СПАСА НАШОГО ІСУСА ХРИСТА

Двадцять третього вересня 68 року до нашої ери, у місті Римі перед Сенатом зібрався великий натовп народу. І ось до народу вийшов герольд, який сповістив усім присутнім: “Сьогодні народився володар світу, ім’я йому Октавіан!” Той чоловік, коли мав 20 років, правив Римською імперією, а отже і цілим цивілізованим світом разом з Марком Аврелієм та Пеласієм. Дуже швидко позбувся своїх співволодарів і став одноосібним правителем світу. Римський сенат надав йому титул “Цезар Август”. “Август” означає “божест-венний”. Вважав себе божественним, зачислив себе до числа римських богів і вимагав для себе почестей, як для бога.

Але про нього людство забуло. Людство про нього згадує хіба що в сьогоднішню ніч, в сьогоднішнє свято, коли чуємо в Євангелії розповідь про перепис населення, який відбувся в Римській імперії за кесаря Августа (Лк. 2, 1). Тільки з цього повідомлення ми згадуємо про його існування. Той, який вимагав для себе божих почестей, не знав, що скоро після нього народиться інший цар, інший володар. Він мріяв би мати таку честь і славу, яку отримав Той, Який прийшов після нього.

І ось згідно розпорядження кесаря Августа щодо перепису Йосиф і Марія ідуть у своє родинне місто Вифлеєм. Звідти походило їхнє коріння, і згідно наказу вони мали там пройти перепис. Йосиф і Марія приходять туди, щоби вписатися в книгу перепису населення. А Марія була в благословенному стані, була в надії породити Дитятко. Ось там Вона народжує свого Єдинородного Сина Ісуса Христа. Народжує нового Володаря світу. Народжує Того, на Якого чекало людство.

Так, людство чекало тоді, у Римі, перед сенатом нового володаря. Воно очікувало Того, Хто запровадить лад, зробить усе чинно і легітимно, мирно і справедливо. Адже людство чекало, коли настане мир, адже  завжди хтось когось виганяє зі своєї домівки чи висиляє з рідних теренів. Завжди хтось когось грабує, хтось когось мордує. Завжди існує клопіт. І людство чекало, коли нарешті прийде Князь миру, тобто Той, хто дасть мир всім, хто буде володіти миром! Людство бачило, що багато є пригноблених, бідних, покривджених. Людство очікувало справедливого Суддю, Непідкупного, Того, Який би став на стороні пригноблених, убогих, бідних, упосліджених. Той Суддя даватиме справедливі зарядження, причому навіть для всього світу. Людство чекало такого Владику, бо надто збільшились всілякі злочини. Людство чекало свободи. Адже держави постійно розпадаються. Держави постійно грабують, розорюють. Людей постійно беруть у рабство. І люди чекали такого царя, Який би правив скіпетром, берлом всемогутнім, Який дав би свободу, Який би скинув рабство. Людство чекало того, хто б дав нормальне життя людям. Про такого царя люди мріяли, і в уяві витворили його образ. Вони очікували такого царя. Людство, яке у щоденній праці та клопотах “загреблося у землю по самі вуха”, людство, яке тяжко працювало, бажало, щоби прийшов той, хто перемінить камінь у хліб, хто із потічка в пустині дасть ріку, яка тече медом і молоком. Люди хотіли такого добродія. Вони витворили про нього свою уяву. І ось народжується Той, про Кого мріяли, народжується Месія.

Коли прийшли до Нього пастухи, коли прийшли мудреці, то дивувалися. Як? Він – у стайні? Як Він, Месія, лежить в жолобі, в яслах? Володар світу – і в стаєнці?! Невже Він – володар світу? Без корони на голові, без скіпетра в руці? Засумнівалися…

Цей сумнів про Месію був навіть у Його учнів. Пізніше, після смерті Ісуса, Його учні Клеопа і Лука по дорозі в Емаус говорили: “А ми сподівалися, що це він той, хто має визволити Ізраїля. А ми надіялися…” (Лк. 24, 21).

Вони надіялися побачити Його у славі, у царських палатах. Вони надіялися, що при Його народжені будуть стояти рицарі у кованих панцирах, з мечами. А побачили хіба осла і вола… Вони побачили убогу стаєнку. Вони побачили убогу Матір та старого Йосифа і більш нічого. Як Він стане володарем світу? Сумнівалися…

Але Він прийшов володіти світом не так, як його попередник кесар Август. Не військом, але словом. Він прийшов, щоби сказати про новий лад у світі, бо Він Спаситель.

Спаситель – це не тільки той, хто рятує потопаючого і ставить врятованого на берег. Проте коли ця людина ще раз входить у воду, то знову потопає. Христос прийшов для того, щоби навчити плавати у тій ріці життя, у тому морі життя. Христос хоче, щоби людина не потонула. Його гаслом найперше були слова “Наверніться”, “Покайтеся, бо Небесне Царство близько” (Мт. 4, 17). Він приносить рятунок для душі людини, для душі потопаючого.

Сьогоднішня ніч, Вифлеємська ніч – свята ніч.

Раввіністична традиція налічує 4 такі ночі. Перша ніч – це ніч створення. Коли Бог створив всесвіт, небо і землю, і коли темрява огортала все, то Бог сказав: “Нехай буде світло!” (Бут. 1, 3). І повстало світло. Це була перша чудесна ніч.

Друга ніч – це ніч, в якій Бог уклав заповіт з Авраамом. Читаємо в Книзі Буття: “І коли сонце зайшло, і настала темрява непроглядна, Бог уклав заповіт з Авраамом і потомством його аж довіку.” (15, 17).

Третя ніч – це ніч виходу Ізраїля з Єгипту, з дому неволі. Це ніч свободи, ніч визволення (пор. Бут. 12, 31).

І ось сьогоднішня ніч, коли появилася дивна зірка на небі, – це четверта ніч. Світло вифлеємської зірки ясно сяяло над печерою. Пастушки дивувалися: “Що це за світло?” “Ангел Господній же сказав їм: “Не бійтесь… Сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель…” І вмить пристала до ангела велика сила небесного війська, що хвалила Бога і промовляла: “Слава на висотах Богу й на землі мир людям його вподобання.” (Лк. 2, 10-14).

Пастушки поспішали… Спішать, щоб побачити новонародженого Месію. Спішать, щоб побачити Того, на Кого очікували народи, про Кого говорилося в Вифлеємській синагозі, про Кого постійно говорять у Єрусалимському храмі. Спішать, щоби принести Йому дари. Спішать, щоби привітати новонародженого Месію, Царя. Нащадка царя Давида…

У свято Різдва Христового і ми приймаємо світло, те саме світло Вифлеємської зірки в серця і душі. Це світло має просвітити наше майбутнє. Земля уже не є сиротою, земля має Божого Сина. Бог є з нами. Еммануїл… Бог прийшов, щоби бути з людиною. Людина є з Богом, і Бог є з людством. Він народжується як маленьке беззахисне Дитятко. До Нього кожен може прийти і діткнутися. Кожен може Його привітати. А посміх маленького Дитятка нехай буде відлунням у наших душах для того, щоби радість і посміх ми дарували нашим ближнім, та щоби сьогодні співали не тільки ангели, але і вся земля: “Слава на висотах Богу й на землі мир людям його вподобання.” (Лк. 2, 14). Амінь.

Роман ВАСИЛІВ, отець-доктор, декан Бориславський УГКЦ

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *